Головна Головна Новини Харчування Здоров'я Дресирування Екстер'єр Розведення Форум Наші друзі zaxid.biz Реєстрація Вхід RSS Ви увійшли як Гість
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум - Мій собака » Все про собак » Собаки у нашому житті » Собака - Вікіпедія (Дані із Вікіпедії)
Собака - Вікіпедія
AssДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:37 | Повідомлення # 1
Група: Модератори
Повідомлень: 34
Репутація: 0
Статус: Offline

Свійський cоба́ка чи пес (Canis familiaris) — культигенна тварина. Термін застосовується як для домашніх, так і для бездомних тварин. Домашній собака був одним з найбільш широко застосовуваних службових та компанійських тварин протягом всієї історії людства.

Коли відбулося одомашнення — питання спірне; наукові оцінки варіюються в межах від 100.000 до 15.000 років до сьогодення. Собака швидко став незамінним у всіх світових культурах, та був дуже цінним в ранніх людських поселеннях. Наприклад, вважається, що успішна еміграція через Берингову протоку могла б бути неможливою без їздових собак. Собаки виконують багато видів робіт для людей, таких як полювання, охорона, служба в поліції та військах, а також собаки допомагають пасти стада худоби, допомагають інвалідам, та служать компанійськими сімейними собаками. Ця універсальність, більша ніж практично в будь-якої відомої людству тварини, дала собаці прізвисько «кращий друг людини». Зараз, за підрахунками на планеті проживає 400 млн. собак.

Коли сучасне розуміння генетики отримало значний розвиток, люди почали інтенсивно розводити собак для виконання широкого кола конкретних функцій. Через цей процес, собаки розвинулись в сотні різних порід, та зараз виявляють більше поведінкових та морфологічних відмінностей між собаками різних порід, ніж в будь-яких інших наземних ссавців. Наприклад, висота в холці може варіювати від декількох сантиметрів (чихуахуа) до майже метра (ірландський вовкодав, німецький дог); забарвлення — від білого до чорного, включаючи палеве, сіре, коричневе з великим розмаїттям відтінків.

Походження та історія

15 тисяч років тому (за іншою версією 100 тисяч років тому) пращур собаки — вовк — прийшов до багаття первісної людини. А може, й узагалі не приходив, а просто мисливці принесли виводок малесеньких вовченят, і комусь із них пощастило — його не з'їли. І безпорадне маля залишилося жити — спочатку як іграшка й живий запас їжі.

Але у вовка й людини є одна спільна риса: вони зграйні тварини, соціальні, тобто кожен із них живе в зграї, серед схожих на нього. Вони разом здобувають їжу, охороняють територію і, щоб координувати спільні дії, спілкуються за допомогою розвинутої системи знаків: звуків, жестів, та поз.

Можливо, й маленьке вовченя змогло влитися в нову — людську — зграю. Мабуть, так траплялося доволі часто, і вовченята виявилися корисними: вони мали кращий, ніж у людини, слух і нюх, могли гарчанням попередити про наближення ворога, допомагали заганяти здобич. І, може, тих, хто ставився до людини прихильно, не сахався, не намагався втекти, не виявляв агресії, не з'їдали відразу. Можливо, вони жили довго й пара таких «добрих» вовків навіть давала потомство — народжувалися по-дружньому налаштовані до людей вовченята.

Так, напевно, почався відбір, селекція, на «гарне» ставлення до людей, тобто почалося одомашнювання собаки, чи, користаючись більш офіційним терміном, доместикація.

За іншою версією, сміливі, дружньо налаштовані й розумні тварини трималися поблизу людини й харчувалися залишками здобутої на полюванні великої дичини. А потім почали приєднуватися до мисливців: допомагали заганяти, зупиняти звіра, як вони це робили у вовчій зграї. І дружньо налаштовані вовченята, що виросли поблизу людей, починали вважати їх членами своєї зграї.

Вовк і людина могли знайти «спільну мову». Недарма, саме вовчі зграї приймали й виховували людських дітей, які опинилися в лісі.

Можливо, пращуром собаки був і не вовк. Сімейство диких родичів нашого собаки, псових, дуже велике — тут і вовк, і шакал, і койот, і динго, і гривастий вовк, і гієнові собаки, і лисиці…

Але дослідження вчених-генетиків точно встановили — пращуром собаки був тільки вовк. Вовк і зараз живе в найрізноманітніших місцях. Його ареал, тобто територія поширення, дуже широкий. А раніше 10 — 15 тисяч років тому, вовки жили повсюдно. Вони були дуже різні — великі й маленькі, сірі, чорні, руді й майже білі, темні, світлі, із різним малюнком на шерсті.

Генетики з'ясували дуже цікаві речі. Справа в тому, що, виявляється, гени, одиниці спадковості, перебувають не тільки в статевих хромосомах X і Y, одну з яких тварини отримують від матері, а іншу від батька. Є ще гени, які знаходяться поза ядром — усередині клітини, і їх можна отримати тільки від матері. І ніяке схрещування їх не замінить. Отже, в усіх досліджуваних порід собак було виявлено загальні «материнські» гени. Але серед вовків їх було знайдено тільки в одного з видів азіатського вовка. Виходить, що саме він і був основним пращуром домашнього собаки. Звісно, «первісні» напівдикі собаки, переселяючись разом із людьми по всьому світі, спарювалися і з аборигенними вовками. Але все-таки коло можливих пращурів звужується.

Академік Дмитро Костянтинович Бєляєв провів експеримент із дикими сріблясто-чорними лисицями. Упродовж кількох поколінь для розведення залишали ті екземпляри, що найбільш «лояльно» ставилися до людини, ті, що виявляли найменшу агресивність. Учені хотіли вивести лисицю, що ставилася до людини, як собака. Тобто вирішили в умовах експерименту ще раз пройти шлях створення нової домашньої тварини — не прирученої, а саме домашньої — з вродженим доброзичливим ставленням до людини.

Ефект відбору посилювався з кожним поколінням. Найбільш «продвинуті» лисички почали шукати контакт із людиною, навіть незнайомою, а знайомим людям — вони раділи, лизали їхні обличчя й руки.

Змінилася здатність до розмноження — дика лисиця дає потомство один раз на рік, навесні, а піддослідні — двічі, і не лише навесні.

І дивна річ. Лисички почали змінюватися. У деяких із прокинувся інстинкт охоронця, дехто почав гавкати, скавуліти, як собака, лисиці почали лащитися до людей і махати хвостом. Та й самі хвости теж змінилися — з'явилися хвостики, загнуті, як у лайок. З'явилися й висячі вуха. З'явився й новий колір шерсті — білі «зірочки» на голові, білі й бурі плями на боках.

Дослідження показали, що в крові змінився вміст гормонів, а в мозку зросла кількість серотоніну, речовина, яка гальмує прояв агресивності. Це змінене гормональне тло розбудило, змусило працювати гени, що завжди були у лисиці, але раніше немовби «спали».

З наукової, біологічної, точки зору, собака — це нащадок вовка. З точки зору практичної — друг і помічник людини. Собака, перша одомашнена тварина, що протягом віків супроводжувала людину на довгому шляху від печерного вогнища аж до сьогодні, змінюючись разом із нею й залишаючись завжди для неї корисною.

Людина розвивалася. І ось замість палиці на полюванні вона вже користається луком і стрілою, і собаки за слідами допомагають знайти поранену дичину. За якийсь час з'явилися й інші приручені тварини, і собака допомагає випасати їх і захищати від хижаків. Тепер на собаку вже не дивляться як на живий резервний запас їжі, тепер він помічник під час здобування їжі.

Люди розселяються по землі, і собаки захищають оселі та господарів від будь-яких непроханих гостей. Вони тягнуть нарти, візки й просто волокуші. З'являються нові знаряддя полювання й, на жаль, відбуваються війни, і знов-таки собаки роблять саме те, що потрібно людині. Але в кожному з них течуть краплі крові його пращура — вовка, що колись допомагав нашим предкам на полюванні. І сьогодні в роботі собак ми помічаємо риси мисливської поведінки вовка, але розвинені й закріплені відбором.

Вовки можуть гнати дичину мовчки, а можуть із гавкотом, і у вовків різних популяцій ці риси виражені по-різному. І ось гончаки переслідують, женуть дичину по сліду, подаючи голос, і за характером гавкання мисливець може визначити, яку саме дичину переслідує собака. А хорти женуть тварину «по-зрячому» зовсім мовчки. Славнозвісна стійка лягавих, коли собака застигає немов статуя перед знайденою дичиною, — це теж посилена й спадково закріплена риса мисливської поведінки вовка. Однак вовк витримує стійку кілька секунд і потім кидається ловити здобич, а лягавий собака стоятиме в стійці аж до підходу мисливця і лише за його сигналом рушить уперед, злякає птаха, але не буде його переслідувати.

А як майстерно ловлять мишей і пацюків малі шнауцери і тер'єри! Корені цієї майстерності сягають манери полювання вовка на дрібних тварин — він кидається на здобич, хапає й утримує її передніми лапами та зубами, — так «мишкують» вовки. Під час затримки «зловмисника», вбраного в захисний костюм, або під час гри собака термосить рукав. Такі рухи при хватці, так само, як і характерне тріпання здобичі вовком, спрямовані на те, щоб зламати хребет невеликій впольованій жертві. А спосіб приборкування розлючених биків у багатьох порід, що працювали на перегоні стад, — схопити бика за верхню губу й утримувати його так, аж доки він не заспокоїться, — теж перепав їм у спадок від диких пращурів — хапаючи за ніс і горішню губу, вовки зупиняють велику дичину, доки не наспіє вся зграя.

Підгін відсталих тварин до стада — вівчарки при цьому покусують «провинника» за задні ноги, — знову-таки сягає корінням мисливської поведінки вовка. І навіть робота пошукових собак базується на вродженій здатності всіх представників сімейства псових переслідувати здобич і шукати членів своєї зграї по слідах запахів.

Повідомлення відредагував Ass - Понеділок, 07.03.2011, 13:43
 
БогданДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:38 | Повідомлення # 2
Група: Адміністратори
Повідомлень: 605
Репутація: 11
Статус: Offline
Породи собак

Порода — це група тварин, що мають спільне походження й спільні риси, які передаються спадково.

Зараз ми кажемо «стародавня порода», а люди впродовж багатьох століть вели відбір, не замислюючись над тим, що вони виводять якусь породу собак або ж інших тварин. Відбір був твердий, а часто жорстокий. Непотрібних убивали. А якщо був потрібен новий чотириногий працівник, залишали цуценят лише від працьовитих батьків — аби й цуценя теж виросло трудящим. Як визначити, чи буде воно таким, по маленькому цуценяті? Найпростіше вибрати схожого на батьків-трудівників. Як визначити схожість? Найлегше зробити це за типом, за кольором шерсті. І якщо місцевість, де використовують цих собак, невелика, то формується порода, однорідна не тільки за робочими характеристиками, а й за типом, кольором шерсті та іншими зовнішніми ознаками.

Саме так формувалися так звані аборигенні породи. Є ще й заводські породи — продукт більш пізнього часу, організованого собаківництва. Це або аборигенні породи, офіційно визнані кінологічними, собаківницькими організаціями, або ж заново створені.

Людям властиво систематизувати своє оточення, і тому породи собак поділяють на групи. Можна за призначенням — мисливські, службові й декоративні. Але зараз багато порід здобувають нові спеціальності, наприклад мисливці лабрадори й біглі працюють іще й як службові собаки, окрім того, собак практично всіх порід люди тримають як компаньйонів. Тому зараз собак поєднують у групи швидше за спільністю давніх коренів: догоподібні собаки, вівчарські собаки, такси, тер'єри, хорти тощо.

У наш час існують більше 400 порід собак, які зовсім не схожі одна на одну, але процес створення нових триває й зараз.

Породи живуть своїм життям — з'являються, діляться й зникають через примхи долі й втрату інтересу до них. А зараз ЮНЕСКО оголосила всі існуючі породи домашніх тварин надбанням людства.

 
AssДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:39 | Повідомлення # 3
Група: Модератори
Повідомлень: 34
Репутація: 0
Статус: Offline
Класифікація порід собак

Вважається, що першу наукову класифікацію порід собак зробив відомий французький натураліст Бюффон, який жив у XVIII столітті. На той час вже було відомо близько сотні порід. За основу своєї класифікації Бюффон взяв форму і характер вух. До однієї групи він відніс собак зі стоячими вухами, до іншої — з напівстоячими, далі — з висячими, в особливу групу він об'єднав собак з «в'ялими» вухами тощо. Але вже за більш ніж сім тисячоліть до Бюффона люди не тільки добре розрізняли породи собак, але й по-своєму класифікували їх. Це зараз нову породу собак можна створити протягом 20 — 50 років, а у давні часи на це було потрібно набагато більше часу. І тим не менше ще за кілька тисячоліть до нашої ери існували різні породи собак, які були зовсім не схожі одна на одну. У всьому світі найбільш уніфікована система класифікації собак Міжнародної кінологічної федерації, яка змінюється час від часу за рішенням Генеральної асамблеї FCI. У цій класифікації кінологи намагаються знайти баланс між історією утворення порід, особливостями їх статури і принципами використання. Ухвалена в 1990 році, ця система поділяє всі існуючі породи собак на 10 груп, виходячи з традицій, історії порід, специфіки використання.

* Група 1 — вівчарки та собаки-пастухи (крім швейцарських собак-пастухів).
* Група 2 — пінчери, шнауцери, молоси та швейцарські собаки-пастухи.
* Група 3 — тер'єри.
* Група 4 — такси.
* Група 5 — шпіци та примітивні.
* Група 6 — гончаки та споріднені породи.
* Група 7 — лягаві.
* Група 8 — ретривери, собаки по птиці та «водяні» собаки.
* Група 9 — собаки-компаньйони та тої.
* Група 10 — хорти.

Формування різноманіття порід собак базувалося на наступних умовах (ознаках, критеріях): генетичні задатки — походження; умови життя та роботи — екологія; специфіка використання людиною — робота. Відповідно до цих принципів виділено сім основних породних типів і мала група декоративних собак неясного походження.

* Лайки, шпіци і парії.
* Хорти.
* Мастифи.
* Гончаки.
* Собаки по птиці.
* Вівчарки.
* Тер'єри, пінчери і шнуцери.
* Декоративні собаки неясного походження.

 
БогданДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:39 | Повідомлення # 4
Група: Адміністратори
Повідомлень: 605
Репутація: 11
Статус: Offline
Спеціальний курс дресирування

Спеціальне дресирування спрямоване на вироблення в собаки навичок, потрібних для використання її в певних видах служби: захисно-караульній, сторожовій, розшуковій тощо. Для кожного виду служби в собаки виробляються певні спеціальні навички — наприклад, недовірливе ставлення до сторонніх, робота по сліду, пошук руди за її запахом і т. ін. Дресирування за спеціальним курсом розпочинають після того, як собака успішно пройшов курс загального дресирування.

Дуже важливо правильно визначити, за яким видом спеціальної служби доцільніше дресирувати собаку. Наприклад, собаку з чітко вираженою активно-оборонною реакцією, сильного, з гострим слухом і нюхом доцільно дресирувати для захисно-караульної та розшукової служб; собаку ласкавого, довірливого до людей — як провідника сліпих, а також для рудопошукової та газорозвідувальної служб.

У визначенні придатності собаки до дресирування з того чи іншого виду спеціальної служби обов'язково потрібно враховувати: 1) породу та екстер'єр собаки, його вік, зріст, фізичний стан; 2) тип поведінки собаки, його переважаючу реакцію і міру збудливості; 3) стан органів чуття і здоров'я.

Слід відразу застерегти: для початківця собаківника-аматора це непосильне завдання. Тому, щоб правильно визначити вид спеціального дресирування, кожен собаківник-аматор повинен порадитися з кваліфікованим інструктором — бажано тим, який керував загальним дресируванням собаки. Для цього потрібно звернутися в клуб службового собаківництва.

 
AssДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:41 | Повідомлення # 5
Група: Модератори
Повідомлень: 34
Репутація: 0
Статус: Offline
Дресирування собак для захисно-караульної служби

Захисно-караульна служба призначається для охорони речей, захисту власника (дресирувальника), затримання, конвоювання і охорони людей, обшуку місцевості та вибірки речей.

Для захисно-караульної служби найбільше підходить східноєвропейська (німецька) вівчарка. Крім того, цю службу успішно несуть південноросійська вівчарка, колі, ротвейлер, ердельтер'єр. Собаки мають бути фізично міцні, росляві, достатньо збудливі, з добрим нюхом, слухом, зором і віком не старші від 3 років.

До спеціальних навичок захисно-караульних собак належать: вибирання речей за індивідуальним запахом людини; обшук місцевості; охорона речей; недовіра до сторонніх людей; навики затримання, охорони, конвоювання людей і захисту дресирувальника.

Вибирання речей людини за її запахом

Привчання собаки до вибирання речей за запахом має на меті: виробити у собаки навичку принюхуватися за командою «Нюхай!»; привчити його до чіткого вирізнення індивідуального запаху людини поміж інших запахів; привчити за певним запахом відбирати річ із таким самим запахом і приносити її дресирувальнику.

Умовними подразниками під час вироблення цієї навички є команда «Нюхай!» і жест — викидання правою руки в бік предметів, розкладених для вибирання. Допоможні умовні подразники — команда «Апорт!»; предмет дресирувальника, що відповідає цій команді, вигук «Добре!». Безумовні подразники — ласощі й погладжування.

У перший період дресирування в собаки виробляється навичка вибирати речі за запахом свого дресирувальника, для чого використовується апортувальний предмет. Помічник дресирувальника на відкритому місці, де немає будь-яких сильних запахів та інших подразників, кладе в один ряд на відстані 20 — 30 сантиметрів одне від одного 2 — 3 предмети, аналогічних апортувальному предметові дресирувальника.

 
БогданДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:42 | Повідомлення # 6
Група: Адміністратори
Повідомлень: 605
Репутація: 11
Статус: Offline
Дресирування собак для сторожової служби

Сторожові собаки призначені для своєчасного сповіщення своєю поведінкою (настороженістю, прагненням рухатися вперед, але без гавкання чи скавучання) про появу сторонніх людей, для їх затримання і конвоювання, а також розшуку людей по свіжих слідах.

Для сторожової служби найбільш придатна східноєвропейська (німецька) вівчарка, але можуть використовуватися собаки й інших порід — ердельтер'єр, наприклад. Собаки, відібрані для дресирування, повинні бути середнього або вище від середнього зросту, мати гострий зір, добрий нюх і слух, середню збуджуваність.

Від дресирувальника сторожової собаки вимагаються велика витримка і швидка реакція на поведінку собаки. Дресирувальник повинен ретельно інструктувати перед кожним заняттям своїх помічників. Також слід частіше їх міняти.

Виробляти спеціальні навички слід після того, як у собаки буде встановлено добрий контакт із дресирувальником, вироблено навички руху поруч із дресирувальником, а також навички на команди «До мене!», «Сидіти!», «Апорт!», «Фу!».

Виховання сміливості, навички захисту дресирувальника (господаря) проводяться за методикою дресирування собак для захисно-караульної служби. Треба лише мати на увазі, що розвиток агресивності в собак, призначених для сторожової служби, має відбуватися з урахуванням особливостей їхньої поведінки. Собак злостивих не рекомендується багато дресирувати з розвитку агресивності, оскільки в них згодом, під час вироблення навичок несення сторожової служби, буде складно виробити витримку (не гавкати при наближенні сторонніх людей тощо).

У собак незлих, флегматичних агресивність треба розвивати більше, щоб на цій основі можна було успішно привчити їх до пошуку людини за її запахом, затримання цієї людини і захисту хазяїна від нападу.

 
AssДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:42 | Повідомлення # 7
Група: Модератори
Повідомлень: 34
Репутація: 0
Статус: Offline
Дресирування собак для розшукової служби

Основне призначення пошукових собак — розшук людей за їх невидимими, запаховими слідами, затримання і конвоювання затриманих. Крім того, вони використовуються для обшуку місцевості і приміщень із метою виявлення людей, що ховаються, їхніх речей та слідів, а також для сторожової служби, вибірки людини і речі.

На відміну від сторожових собак, розшукові можуть відпрацьовувати сліди не тільки свіжі («гарячі»), а й середньої і більшої давності (до 10 −12 годин з часу прокладення слідів і більше). Тому дресирування собак для пошукової служби потребує більше часу, майстерності і наполегливості від дресирувальника, ніж для інших видів служби.

Найкращою, неперевершеною собакою для пошукової служби є східноєвропейська (німецька) вівчарка. Крім того, до розшукової служби можна готувати ердельтер'єра, шотландську вівчарку колі, ротвейлера і деяких інших собак. Проте слід мати на увазі, що в них менше здібностей до цієї служби.

Собаки, яких відбирають для дресирування, мають бути фізично розвиненими, витривалими, мати добрий зір, слух, високорозвинений нюх, вік не старший за 3 роки.

Високі вимоги ставляться також до дресирувальників та їхніх помічників. Вони повинні бути спостережливі, витримані, терплячі. Від них потрібне знання основ теорії і практики дресирування собак. Бажано, щоб дресирувальники мали уявлення і про слідопитство, тобто про сліди, які залишають на місцевості люди, тварини та транспортні засоби, і про способи пошуку людей, тварин і транспортних засобів за їхніми видимими слідами.

Дресирування собак для пошукової служби розпочинають після вироблення навичок загального дресирування. Спочатку собак привчають до вибірки речей і вибірки людини за запахом її речі. Далі переходять до розвитку сміливості і поміркованої агресивності, затримання людини, пошуку людини за слідами, обшуку місцевості і приміщень, сторожування на місці і в русі.

 
БогданДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:42 | Повідомлення # 8
Група: Адміністратори
Повідомлень: 605
Репутація: 11
Статус: Offline
Дресирування собак для піднесення легких вантажів і розшуку людей

Собак цієї служби призначені для перенесення невеликих (вагою не більш як 20% живої ваги собаки) вантажів між двома дресирувальниками (постами), а також для розшуку людей за їхніми слідами. Такі собаки можуть використовуватися в роботі геологічно-розвідувальних партій, туристських груп і в пошукових партіях із розшуку людей, що заблукали в лісі, горах, іншій місцевості.

Для дресирування у цій службі можуть використовуватися собаки різних порід: східноєвропейські (німецькі) вівчарки, ердельтер’єри, шотландські вівчарки колі, чорні тер'єри тощо.

Собак для цієї служби підбирають фізично сильних і витривалих, із розвиненим почуттям прив'язаності до людини, які добре орієнтуються на різній місцевості. Дуже злі та боягузливі собаки для цієї мети непридатні.

Основним принципом дресирування у цій службі є виховання в собаки однакової прив'язаності до двох людей і прагнення знайти одного з них, що відсутній на даному посту. Постом називається місце, де перебуває дресирувальник, а шлях пересування (пробігу) між двома постами називається маршрутом піднесення легких вантажів До спеціальних навичок собак-підношувачів легких вантажів та шукачів людей належать:

* Навченість до двох дресирувальників.
* Пересування (пробіг) між двома постами.
* Пошук по слідах дресирувальника, що перемістився на інший пост, і пошук людини, що заблукала.
* Навченість до в'юку і перенесення вантажів.

Спеціальне дресирування можна починати, коли в собаки виробляться навички загального дресирування і його буде привчено до двох дресирувальників. Насамперед у собаки виробляють навик пересування (пробігу) між двома постами на відстань 300 — 400 метрів, далі його привчають до пошуку дресирувальника, що перемістився на інший пост.

До перенесення вантажів собаку привчають після того, як його буде навчено до в'юку і він почне безвідмовно пересуватися з одного поста на інший. Навичка пошуку людини за її слідом виробляється у спеціальному курсі дресирування.

 
AssДата: Понеділок, 07.03.2011, 13:43 | Повідомлення # 9
Група: Модератори
Повідомлень: 34
Репутація: 0
Статус: Offline
Дресирування собак — провідників сліпих

Собака — помічник сліпого призначається для надання допомоги сліпому в орієнтуванні на місцевості і для заміни допомоги іншої (зрячої) людини. Для дресирування до цієї служби можуть використовуватися службові собаки різних порід: не дуже великі, але й не дрібні — від 50 до 68 сантиметрів зросту, урівноважені, спокійні, довірливі, з добре розвиненим зором і слухом.

Початкове дресирування собаки проводить дресирувальник, який повинен добре вивчити рухи сліпого в різних умовах, на різній місцевості і вміло наслідувати йому, використовуючи при цьому ціпок або звичайну палицю. Під час тренування собаки для допомоги сліпому потрібна також участь помічника. Таким помічником можу бути громадський інструктор клубу службового собаківництва або хтось із членів сім'ї сліпого.

До дресирування за спеціальним курсом у собаки мають бути вироблені загальнодисциплінарні навички. До того ж собака повинен бути дуже слухняним.

До спеціальних навичок собак — провідників сліпих належать: рух попереду сліпого шляхом, вільним від перешкод, із зміною темпу руху; виконання поворотів у різних напрямках; зупинка перед перешкодами та їх обхід; підйом сходами, природних підвищеннях і спуск із них; правильний рух (водіння сліпого) в умовах населених пунктів; водіння сліпого за певним маршрутом.

Для дресирування і використання собаки — провідника сліпого потрібна спеціальна шлейка. Вона складається з грудного ременя (ширина до 25 міліметрів, довжина до 80 сантиметрів) з пряжкою на кінці. До цього ременя за 18 — 20 сантиметрів від пряжки кріпиться поперечний ремінь завдовжки до 20 сантиметрів, що також має пряжку. Другий поперечний ремінь (завдовжки до 45 сантиметрів) кріпиться до грудного ременя за 24 сантиметра від першого. На кінці його є отвори для застібання.

У поперечний ремінь за 10 сантиметрів від грудного вшивають кільця для кріплення повідцевої дужки. Між кільцями нашивають обмежувачі з м'якої шкіри завдовжки 10 сантиметрів; між ними і грудним ременем залишають люфт у 5 — 8 сантиметрів. Обмежувачі одним кільцем щільно кріпляться до поперечного ременя, другим — на відстані 5 −7 сантиметрів від нього.

Повідцеву дужку роблять із дроту (залізного, мідного тощо) діаметром 4 — 5 міліметрів і завдовжки до 100 сантиметрів. Стрижень дроту щільно обшивають м'якою шкірою, підбитою тканиною. До кінців дужки міцно пришивають пряжки для кріплення до кілець поперечних ременів.

 
Форум - Мій собака » Все про собак » Собаки у нашому житті » Собака - Вікіпедія (Дані із Вікіпедії)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Yutex - Платный хостинг PHP.