Виховання цуценяти починається після передачі його в новий будинок. Це відбувається не раніше 6–8 тижнів. Його необхідно навчити правил життя поруч із людиною. Уночі воно не повинно скиглити, повинно спати тільки на своїй лежанці, не справляти «нужду» де–небудь, не гризти взуття, інші речі та предмети в будинку, їсти у той самий час і у тому самому місці, не просити їжу зі стола хазяїна, не лизати в обличчя дітей і ще багато чого іншого, чому не змогла навчити його мати.

Двомісячні цуценята в новому будинку у веселій і радісній грі з людьми швидко забувають про матір, але коли наступає ніч, і все в будинку затихає, вони починають нудьгувати. Варто набратися терпіння й не дозволяти нікому з домашніх підходити до цуценяти. Тоді воно, стомлене денними іграми і враженнями, незабаром засне міцним сном. У більшості випадків цуценя вже через дві–три ночі забуває про свою колишню веселу й гучну компанію. Але якщо виявити співчуття і підійти до цуценяти вночі, то воно буде скиглити безперервно всю ніч, а наслідки такої помилки можуть проявлятися все подальше спільне життя. Якщо місце для цуценяти обрано вдало, то воно незабаром звикне до нього.

Поки цуценя не звикне до нового будинку, можна підкладати йому теплу грілку на ніч. Вибір місця для туалету є важливою та серйозною проблемою. Поки цуценя ще зовсім маленьке, воно залишає калюжі де доведеться. Недосвідчений собаківник часто реагує на калюжі дуже грубо, тицяючи цуценя носом у них. Це призводить до того, що цуценя перестає йому довіряти.

Після завершення повного курсу необхідних щеплень цуценя виводять на прогулянки, спочатку ненадовго, а потім і на більш тривалий час подалі від будинку. Але попередньо цуценя варто привчити до нашийника й повідця.

Вулиця – це тисячі різних запахів, звуків, яскраве світло, швидкість, небезпека. Цуценята вже на першій прогулянці піддаються стресу. Тому перший раз потрібно намагатися вивести цуценя в найспокійнішу пору дня, коли мало машин і людей. Але навіть тоді воно одержить дуже багато нових вражень і емоцій.

Собака часто знаходить на вулиці предмети, які приваблюють його своїм запахом та смаком. Він не проти взяти їх у зуби й проковтнути. Але це може бути надзвичайно небезпечно для його здоров'я. Як правило, це бувають викинуті зіпсовані продукти, які можуть викликати не тільки захворювання шлунково–кишкового тракту, але й інші хвороби, а іноді призвести до важких отруєнь із летальним результатом. Трапляються випадки, коли ці шматки можуть бути спеціально отруєними. Не можна також дозволяти випадковим перехожим пригощати собаку.

Дресирування собак – вироблення в собаки навичок, необхідних для людини. Дресирування необхідне будь–якому собаці, незалежно від його розмірів, породної приналежності й місця перебування.

Навіть тим собакам, які слухняні й виконують основні команди хазяїна «До мене!» і «Фу!», необхідно закріплення навичок в умовах безлічі відволікаючих факторів. Собаки, вихованню яких було недостатньо приділено уваги, поводяться непередбачено. Якщо хазяїн не в змозі впливати на поводження собаки, то будь–який, навіть маленький собака може викликати конфлікт, відповідальність за який повністю лягає на власника.

Собакам службових порід необхідно пройти один або кілька курсів спеціального дресирування. Спеціальним дресируванням можуть займатися власники не тільки службових собак. Але лише після засвоєння собакою загального курсу можна починати заняття спеціальним дресируванням.

Основний принцип дресирування – зацікавленість собаки у виконанні навички. Інший, не менш важливий, принцип – від простого до складного. Команда хазяїна є законом для собаки, вона не повинна ухилятися від виконання команди. Якщо собака не виконує тієї або іншої дії, хазяїн повинен подбати про засоби впливу. Це не стільки «механічна» дія (ривок повідцем, натиск на холку), скільки застосування заохочувальних способів за формулою: команда – виконання – підкріплення.

Яку б службу або вид дресирування Ви не вибрали, головне пам’ятати: виховувати тварину потрібно починати з перших днів перебування його в домі.