Дитячі спогади про це неабияк ятрять серце директорки світловодського розважального комплексу „Бриз” Ольги Козярчук – чи не в такий спосіб загинуло двійко невеличких собачок, що знайшли притулок у її дворі. Вони, пригадує пані Ольга, „організовано” проводжали її до школи і неабияк раділи, коли вона поверталася додому. Та одного разу цей „церемоніал” (у частині зустрічі) було порушено. Назавжди. Виявилось, поки Оля навчалася „розумному, доброму, вічному”, її маленькі друзі попали під відстріл... З того часу вона не пройде байдуже повз будь-якого голодного та змарнілого чотирилапого безхатченка. А з недавнього часу її поміч і підтримка нещасним тваринам стала набагато дієвою – на території, прилеглій до „Бризу”, з ініціативи пані Ольги, побудовано невеличкий притулок для собак, травмованих автотранспортом і людьми. „Чесно кажучи , - говорить вона, - мені би не хотілося особливо це „афішувати”, бо, нажаль, симпатії значної частини нашого населення знаходяться явно не на боці безпорадних тварин. З іншого ж боку, погодитись із ними означатиме для мене зраду пам’яті про тих двох собачок із мого дитинства. Тому я й роблю все можливе, аби подібні випадки були в нашому житті якомога рідшими”. Хоча в цьому відношенні, на переконання Ольги Козярчук, дана проблема не вирішиться навіть з побудовою й сотні подібних притулків – потрібна „перебудова” в свідомості наших громадян. Чому, запитує вона, в Європі та Америці безпритульні тварини вважаються ледь членами суспільства? І будь-яке зазіхання на їхні „права” – не говорячи вже про здоров’я та життя – жорстко переслідуються їхніми законодавствами. „А у нас? В кримінальному кодексі України є стаття 299 – „Жорстоке поводження з тваринами”. Вона передбачає до шести місяців в’язниці у разі, якщо буде доведено, що людина знущалась або вбила тварину. До двох років - якщо цей злочин було скоєно у громадському місці. Та чи покарали за цією статтею хоч одного садиста? Особисто я подібного навіть і не чула”, - говорить пані Ольга. Але, зазначає вона, це не є провиною правоохоронців – це наші люди просто не помічають, коли інші їхні двоногі „співплемінники” катують чи вбивають кота або пса. Бо люди не вбачають тут нічого поганого і злого, замість того, щоб обурюватись і „бити на сполох”, вимагаючи від відповідних органів невідворотного покарання для бузувірів... На переконання пані Ольги, така моральна „дистрофія” позначається на якості життя українців в цілому. „Не випадково ж існує така „формула”: рівень цивілізованості суспільства визначається його ставленням до дітей, стариків та тварин. У нас же захищеними себе не почувають ані перші, ані другі. Та найбільше – треті. І кому, як не самим собі, ми маємо „завдячувати” за подібний стан речей?”, - задала риторичне запитання Ольга Козярчук.

А МОЖЕ КУЛЯ ГУМАННІШЕ?
Бідкаючись на брак бюджетних коштів задля людського поводження з нашим чотирьохногим оточенням, світловодські виконкомівці наголошують, що відшукали „компроміс” між варварським відстрілом з застосуванням вогнепальної зброї і між згадуваним на початку Законом України... Так, як грошей на цивілізоване ставлення до безпритульних тварин у бюджеті зась, то наближатися до „цивілізації” градоначальники вирішили поступово. Ні, знищувати тварин вони не відмовляються, але вже без похмурих неголених мужичків з рушницями в руках та тесаками за халявою... „Дітілін” – ось той препарат, який дозволить „культурно” позбавляти тузиків та шариків життя. Це, підкреслюють комунальники, відповідальні за санітарний стан у місті, набагато гуманніший спосіб умертвіння, аніж залп з рушниці. Чи так це насправді? Варто спочатку розібратись: що воно таке отой „Дітілін”? Це, розтлумачує Медична енциклопедія, курареподібний препарат. Показниками до його застосування є інтубація трахеї, ендоскопічні процедури, а також нетривалі операції з накладання швів на черевну стінку тощо. Але, застерігає енциклопедія, під час проведення лікування із застосуванням „Дітіліну” необхідно мати напоготові апарат для штучної вентиляції легенів – „перебір” з дозою може призвести до тривалого пригнічення дихання – коротше кажучи, пацієнт попросту задихнеться.

Повертаючись до заданої теми, можна констатувати: у разі забиття названим „Дітіліном”, тварини приречені на тривалу страждальницьку смерть від завищених доз цього препарату, які призводять до паралічу дихальної системи. Це тільки зокола жертви здаватимуться мертвими, а насправді вони ще кілька годин, відчуваючи неймовірний біль, намагатимуться вдихнути у свої спаралізовані легені повітря... Тому, аж ніяк невипадково у статті 17 Закону України за № 3447-IV переліковуються неприпустимі способи умертвіння тварин, серед яких, зокрема, називаються і препарати курареподібної групи. Так що „гуманний” „Дітілін” однозначно поставлений поза законом.