Вивчення хвороб шкіри собак у зв’язку зі значною поширеністю, різноманітністю і складністю дерматологічних проблем, представляється досить актуальним, оскільки у науці про ці хвороби залишається ще багато білих плям, та й сама ветеринарна дерматологія помітно відстає від розвитку інших напрямків патології тварин. У значній мірі це обумовлено розпорошеністю основних розділів цієї важливої у практичному відношенні ветеринарно-медичної дисципліни серед інших (патанатомії, терапії, хірургії, паразитології, епізоотології), де дерматологічні проблеми нерідко вважаються другорядними.

Про значну актуальність теми свідчить той факт, що хвороби шкіри у собак реєструються відносно часто – у 30 – 45% випадків усіх хвороб тварин даного роду (В.А.Лукьяновский и др.,1988; А.Д.Белов и др.,1990; В.Б.Борисевич, Б.В.Борисевич, 1996, 1997; P. Preland, 1995).

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація є частиною ініціативної теми кафедри хірургії і хвороб дрібних тварин НАУ, що виконується у відповідності з планом наукових досліджень.

Мета роботи – дати клініко-морфологічну характеристику атопічного дерматиту (АД) у собак, висвітлити основні особливості його патогенезу та розробити раціональні методи терапії.

Для досягнення мети необхідно було вирішити наступні завдання:

а) з’ясувати поширеність дерматитів у собак;
б) визначити клінічні та імунологічні особливості АД у собак;
в) визначити характер тканинних змін при АД у собак;
г) уточнити особливості патогенетично обгрунтованих методів лікування атопічного дерматиту та провести їх порівняльну оцінку;
д)розробити і впровадити пропозиції для спеціалістів ветеринарної медицини щодо діагностики та раціонального лікування АД у собак.

Наукова новизна. Вперше у вітчиззняній ветеринарній дерматології теоретично і експериментально обгрунтовані механізми атопічного запалення основи шкіри у собак, що проявляються порушенням в першу чергу Т-клітинної ланки імунітету, посиленим продукуванням IgE, дегрануляцією тканинних базофілів, судинними реакціями запального характеру, які супроводжуються набряком, дистрофічними і проліферативними змінами епідермісу та основи шкіри, їх інфільтрацією гематогенними та гістіогенними клітинними елементами, гіперплазією, дистрофією та атрофією епідермальних утворень, сосочкового та сітчастого шарів шкіри; це дало змогу уточнити патогенез, з’ясувати характер тканинних змін та запропонувати методи диференціальної діагностики АД серед інших дерматозів у собак.

На підставі проведених досліджень розроблено та впроваджено лікування АД у собак.

Практичне значення виконаної роботи. Вперше проведено комплексне вивчення поширення та особливостей перебігу дерматозів у собак, визначені етіопатогенетичні механізми АД у собак, представлені основні клінічні характеристики хвороби, розроблено диференціальну діагностику та раціональні методи лікування.

Результати досліджень, викладені у дисертаційній роботі, опубліковані у загальнодержавних виданнях та у практичному посібнику з хвороб шкіри у собак та котів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано весь обсяг експериментальних досліджень, їх наукове обгрунтування, детальний аналіз та узагальнення одержаних результатів.

Публікації. Результати досліджень опубліковані у трьох статтях, що вийшли у журналах “Ветеринарна медицина України” (1), збірниках наукових праць ФВМ НАУ (1), Білоцерківського держагроуніверситету (1); крім того, видано практичний посібник - К.С. Медведев “Болезни кожи собак и кошек”. – К.: Вима, 1999. – 152 с.

Впровадження результатів досліджень. Одержані результати досліджень використовуються при читанні лекцій та проведенні лабораторно-практичних занять з курсу хвороб дрібних тварин у Національному аграрному університеті, на кафедрі хірургії Білоцерківського державного аграрного університету, на кафедрі хірургії та акушерства Полтавського сільськогосподарського інституту, на кафедрі хірургії Харківського зооветеринарного інституту, а також при лікуванні тварин у ветеринарних клініках міста Києва та області.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, огляду літератури, вибору напрямків досліджень, матеріалу та методів виконання роботи, викладення результатів власних досліджень, їх аналізу та узагальнення, висновків, рекомендацій виробництву, списку використаних джерел літератури. Дисертація викладена на 136 сторінках машинопису, ілюстрована 17 таблицями, графіком та 8 рисунками. Список використаних джерел літератури складається з 214 найменувань, у тому числі 71 - іноземними мовами.

Вибір напрямків досліджень, матеріал та методи виконання роботи

Робота виконувалася протягом 1993 – 1999 рр. на кафедрі хірургії Національного аграрного університету, у лікарні ветеринарної медицини Ленінградського району та у інших лікувальних закладах ветеринарної медицини м. Києва. Матеріалом для досліджень слугували клінічно здорові та хворі на дерматози собаки різних порід (а також безпородні) різного віку та статі.

Клінічні дослідження включали детальний анамнез, вивчення елементів шкірних уражень у їх динамічному розвитку з урахуванням послідовного перебігу патологічних змін. Для підтвердження та диференціації характеру дерматозу проводили інцизійну біопсію невеличких шматочків шкіри із застосуванням аналгетиків. Зрізи товщиною 8 – 10 мкм фарбували гематоксиліном та еозином, пікрофуксином за Ван Гізон, а також азур-2-еозином та толуїдиновим синім при рН 2,0 і 4,2 (рН перевіряли потенціометром).

Гематологічні показники (кількість еритроцитів, ШОЕ, кількість лейкоцитів, лейкограму) визначали загальноприйнятими методами (И.П.Кондрахин и соавт.,1985); вміст гемоглобіну - гемометром Салі та гемоглобінціанідним методом; вміст білка у сироватці крові – рефрактометром РЛ-2, вміст кальцію – за де Ваардом, неорганічного фосфору – за методом Брігса у модифікації С.А.Івановського.

Лейкограму складали на підставі дослідження мазків крові, пофарбованих за Романовським-Гімза; при цьому підраховували 100 клітин.

Фагоцитарну активність визначали за методиками, наведеними В.Ю.Чумаченком; обчислювали фагоцитарний індекс (ФІ) та фагоцитарне число (ФЧ).

Кількість Т- і В-лімфоцитів визначали методом розеткоутворення з еритроцитами барана у модифікації Е.Ф.Чернушенка. Принцип методу полягає у здатності Т-лімфоцитів приєднувати еритроцити барана і утворювати розеткоподібні з’єднання (Е–РОК). В-лімфоцити утворюють розетки тільки в присутності комплемента (ЕАС-РОК). Розеткою вважали лімфоцит, який фіксував на своїй поверхні три еритроцити барана і більше.

З метою характеристики субпопуляцій Т-лімфоцитів окремо визначали теофілінчутливі клітини (супресори) та теофілінрезистентні лімфоцити (хелпери).

Визначення IgG, IgA, IgM, IgE у сироватці крові проводили методом радіальної імунодифузії (РІД) у агаровому гелі, розробленим Г.Манчіні, а також використовували імуноферментний аналіз (ІФА) із застосуванням діагностикумів виробництва Чехії та Росії.

Ефективність лікування відображають дані таблиць.

З метою достовірної оцінки результатів дослідження застосовували біометричну обробку цифрового матеріалу за Р.Б.Стрелковим (1966).

Клініко-морфологічні та імунобіологічні особливості атопічного дерматиту у собак

АД у собак супроводжується виникненням вогнищ папульозної інфільтрації, ліхеніфікації, множинних екскоріацій, геморагічних кірочок, вираженим свербінням (характерний симптом хвороби).

У виникненні АД суттєве значення має потрапляння антигену через дихальні шляхи, у зв’язку з чим АД нерідко іменують “респіраторним алергічним дерматитом”. Антиген з повітрям потрапляє на слизову оболонку носa, всмоктується у кров та специфічно осідає у шкірі, де зв’язується з реагіновими антитілами, спричинюючи дегрануляцію тканинних базофілів.

З усіх видів пилку рослин найбільш алергічно небезпечним для собак є пилок полину, час цвітіння якого припадає на початок серпня і триває до кінця вересня. Якщо в цей період у собаки спостерігаються симптоми алергії, найбільш вірогідний діагноз хвороби – атопічний дерматит, обумовлений пилком полину. Діагноз підтверджується, якщо у наступному році в цей же час виявляються аналогічні клінічні ознаки.

На протязі року алергічні симптоми першим спричиняє пилок дерев, здебільшого починаючи з квітня; з травня і до кінця червня алергію нерідко обумовлює цвітіння трав. У липні повітря вільне від пилку, і якщо в цей період проявляється алергічне свербіння, то причиною його можуть бути антигени іншого походження, тобто, в залежності від джерела алергену атопія може мати сезонний характер або проявлятися більшу частину року.

У міських собак поява клінічних ознак алергії часто не має вираженого сезонного характеру; вона може проявлятися у зимові місяці, або її симптоми спостерігаються на протязі року. У цьому випадку джерело алергену слід шукати у приміщенні, де утримується тварина; етіологічними факторами можуть бути хатні гриби, кліщі, пил, синтетичні вироби тощо.

Необхідно також враховувати, що алергени та гаптени можуть подіяти і перкутанно або потрапити в організм через рот (останнє явище порівняно рідке).

Ураження виявляються на морді, лапах, грудях, животі, у пахвинних ділянках, вушних раковинах, хвості. Найчастіше уражуються тварини віком від 1 до 3 років.

Атопічний дерматит супроводжується зниженням бар’єрних властивостей шкіри, що може спричинити ускладнення контактним дерматитом або призвести до інфікування шкіри (вторинні піодермії).

Оскільки атопія – захворювання поліетіологічне, з різноманітними клінічними проявами, її діагностика та лікування досить складні

При гістологічному дослідженні виявлено значне потовщення епідермісу (в нормі 62 – 73 мкм, при АД 168 – 247 мкм), розпушення, міжклітинний набряк, який особливо помітний у продукуючому шарі епідермісу, інфільтрацію останнього мононуклеарними фагоцитами та лімфоцитами. В епідермісі спостерігається утворення пухирців (на межі продукуючого та зернистого шарів), які зливаються між собою та лопаються.

Може розвинутися епідермолітичний гіперкератоз, який представляє собою гістопатологічний симптомокомплекс, характерними ознаками якого є правильна будова базального шару і розрив міжклітинних з’єднань у шипуватому шарі, що супроводжується появою базофільних включень у цитоплазмі, гранулярною дегенерацією із помітним розширенням зернистого шару та збільшенням кількості кератогіалінових тілець різного розміру і форми

у цитоплазмі кератиноцитів, потовщенням рогового шару (компактний гіперкератоз) з елементами паракератозу.

У гострому періоді АД спостерігали явища дистрофії і некробіозу середніх та поверхневих шарів епідермісу, інтенсивно виражене відторгнення частини клітинних елементів з утворенням інтраепідермальних пухирів.

У сосочковому шарі дерми виявляли розширення кровоносних судин малого діаметра, заповнення їх еритроцитами, моноцитами та лімфоцитами; нейтрофільні лейкоцити зустрічалися дуже рідко. Мононуклеари та лімфоцити масово емігрували за межі судинного русла. Спостерігалося також значне розширення лімфатичних судин та виразні явища набряку.

Порівняно рідкий дифузний круглоклітинний інфільтрат, що локалізувався в основному у верхній третині дерми, складався переважно з моноцитів, макрофагів у активованому стані (значне розширення цитоплазми з виразною її вакуолізацією) та лімфоцитів.

Клітинний інтрадермальний інфільтрат включав значну кількість тканинних базофілів, більшість з яких мала нечіткі контури, а їх цитоплазма не містила специфічних гранул. Останні у стані лізування можна було виявити позаклітинно. Таким чином, патогістологічно була встановлена характерна для АД картина масової дегрануляції тканинних базофілів.

При дослідженні крові найбільш чіткі зміни встановлені у лейкограмі при гострому перебігу АД. Кількість базофілів у здорових собак становила 0,6±0,21, а у собак, хворих на АД – 3,2±0,43 (р>0,001), кількість еозинофілів складає відповідно 7,6±0,64 та 13,4±0,86 (р>0,001), лімфоцитів 23,8±2,36 та 10,2±0,64 (р>0,001), моноцитів 8,2±0,64 та 12,0±0,43 (р>0,01).

Місцева терапія полягає у нанесенні на шкіру в ділянці свербіння глюкокортикоїдних мазей (преднізолонової та ін.), які чергують з місцевоанестезуючими (анестезин 5 – 10%), камфорною чи ментолом (1 – 2%); непогано діють мазі, що містять гепарин (гепаринова, гепароід та ін.). Мазі наносили шляхом втирання двічі на день; після вираженого зменшення інтенсивності запальних явищ мазі застосовували раз на день.

Кортикостероїдні препарати виявляють виражену місцеву протизапальну, протиалергічну дію, а також значно послаблюють свербіння, що сприяє більш швидкому завершенню патологічного процесу у шкірі. Поряд з високою ефективністю зовнішні засоби з кортикостероїдами добре сприймаються тваринами і майже не дають таких ускладнень, які спостерігаються при загальній стероїдній терапії. Помічено, що досить ефективно діють зовнішні лікарські форми, які містять фторовані кортикостероїди, – фторокорт, кеналог, синалар, флуцинар та інші. Слід відмітити, що фторовані сполуки більш безпечні від нефторованих аналогів внаслідок більш повільної резорбції через поверхню шкіри. Враховуючи, що алергічні захворювання перебігають із значною фоточутливістю, доцільно застосовувати кортикостероїдні препарати, що поєднують антиалергічну дію із фотозахисним ефектом, наприклад, фенкортозоль.

Застосування антигістамінних препаратів при лікуванні АД виявилося недостатньо ефективним (таблиця 4); найбільш виражений лікувальний ефект був отриманий при використанні кларитину - зменшилася гіперемія, інфільтрація, ліхеніфікація, злущування шкіри в уражених ділянках, але остаточне виліковування наступило лише у 3 собак; у інших тварин після припинення дачі препарату ознаки ураження шкіри проявилися ще більш виразно.

Слід відмітити, що застосування антигістамінних препаратів значно зменшує інтенсивність свербіння на час їх надходження в організм. Це позитивно позначається на перебігу хвороби.

У сучасній дерматології поширена загальна стероїдна терапія. Оскільки лікування атопічної патології вимагає тривалого часу, то отже із всього спектру глюкокортикоїдів ми віддали перевагу короткодіючому препарату – преднізолону.

Щоб звести до мінімуму ефект пригнічення функції кори надниркових залоз, преднізолон задавали через день в один і той же час. Але на початку курсу лікування денну дозу препарату ділили навпіл і вводили кожні 12 годин, поки не проявлявся бажаний ефект (зникнення свербіння, зменшення еритеми) протягом 2 – 4 днів. Після цього щоденна доза задавалася у один прийом кожні 24 години (протягом 2 – 3 днів). У наступний період чергували щоденне зниження дози глюкокортикоїду з днями застосування початкової дози –у парні дати знижували дозу, а у непарні - задавали початкову кількість гормону. З часом (через 8 – 10 днів) переходили на введення препарату один раз на 48 годин. Як правило, після кожного скорочення нову дозу давали протягом двох лікувальних циклів (4 дні).

Оптимальна терапевтична доза не буває чітко визначеною і залежить від індивідуальної реакції. Вважається, що у собак доза преднізолону 0,5 мг/кг маси на день значно послаблює або припиняє свербіння, а протизапальна доза складає 1,1 – 1,5 мг/кг маси на день.

Собаки, що отримують глюкокортикоїди, повинні бути під постійним лікарським контролем, оскільки можливе виникнення небажаних побічних ефектів. До останніх, що зустрічаються найбільш часто, відносяться: потоншення шкіри, її сухість, а також сухість волосся, гіпотрофія м’язів, діарея, піодермія, дерматофітоз, демодекоз, гепатит, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки тощо.

Найбільш фізіологічним препаратом цієї групи вважається тималін. Механізм його дії полягає у здатності підвищувати рівень циклічних нуклеотидів мембран Т-лімфоцитів, активізувати процеси проліферації та диференціації Т-лімфоцитів.

Собакам, хворим на АД, використовували удосконалену комплексну схему лікування, поєднуючи застосування преднізолону із введенням тималіну. Останній ін’єктували внутрішньом’язово у дозі 0,3 мг/кг маси один раз на добу протягом 8 – 10 днів; контрольна група хворих на АД собак отримувала стандартне лікування преднізолоном.

Як видно, комплексне застосування преднізолону, тималіну та місцевої терапії сприяло поліпшенню стану 85% хворих на АД собак, в той час як при використанні преднізолону без додаткового введення у лікувальну схему імунокоригуючої та імуностимулюючої терапії відсоток вилікуваних собак був значно нижчим (60%, р<0,01). Тривалість лікування у першій групі хворих собак склала 11 – 21 день, а у другій – 9 – 14 днів.

Порівняно висока ефективність комплексної терапії обумовлена, в першу чергу, імуностимулюючою та імунокоригуючою активністю тималіну, що документується суттєвими зрушеннями у імунограмі сироватки крові. Це стосується як IgG, так і IgE, але якщо вміст першого підвищився, то вміст другого знизився. Підвищення вмісту IgG в алергічних реакціях розцінюється як позитивне явище, оскільки ці імунні тіла здатні зв”язувати і нейтралізувати антиген у крові, не допускаючи його реакції з тканинними базофілами, що попереджає дегрануляцію останніх.

Остаточного вилікування добитися не вдалося, оскільки етіопатогенетичні механізми даного ураження генетично обумовлені. Але мало місце значне пом’якшання перебігу хвороби, більш рідке проявлення атопічних реакцій, зменшення кількості рецидивів хвороби.

Як видно з таблиці 7, застосування комплексного лікування собак, хворих на АД, з елементами імуностимуляції та імунокорекції призвело до нормалізації вмісту Т-лімфоцитів загальних, Т-лімфоцитів хелперів, Т-лімфоцитів супресорів, а також В-лімфоцитів. Значно поліпшилися показники імунокоригуючого індексу; у собак, хворих на АД, він був надто високим (4,88±1,23, у контролі 3,01±0,6); після лікування комплексним методом цей індекс знизився до 2,1±0,19 (після застосування преднізолону - 2,54±0,26). Ми вважаємо, що більш низьке значення індексу імунорегуляції у собак після застосування комплексного методу у порівнянні з показниками тварин, яких лікували виключно преднізолоном, носить тимчасовий характер, і, враховуючи більш суттєве збільшення кількості Т-супресорів, може розцінюватися як позитивне явище.

Враховуючи певну шкідливість масованого та тривалого застосування кортикостероїдів, ми розробили також інші, дещо спрощені, але досить ефективні методи терапії АД. Основу такого лікування складає комплексне застосування антигістамінних препаратів, незамінних жирних кислот, а також неспецифічної десенсибілізації (імунотерапії), для якої використовуються білкові речовини (пептон, сироватки, вакцини), препарати з алое тощо. Глюкокортикоїди використовували місцево у вигляді мазей, виключно в зоні ураження.

Лікування проводили за двома схемами.

Перша з них як системну протизапальну терапію включала застосування антигістамінних препаратів – фенкаролу або тавегілу, парантеральне введення незамінних жирних кислот (тетравіт внутрішньом’язово у дозі 1 – 3 мл щотижня), місцево мазь фторокорт.

Друга схема терапії включала такі самі засоби, крім фторокорту, а як засіб десенсибілізації використовували аутогемотерапію (2 – 5 мл аутокрові в залежності від маси тварини через 48 – 72 год). Всі тварини були дегельмінтизовані препаратом Дронтал-плюс та оброблені проти бліх препаратом Тігувон. Результати оцінювали за терміном повного припинення свербежу та часом виникнення рецидивів після закінчення лікування (таблиця 8).

Ефективність лікування АД

Як видно, застосування десенсибілізації за допомогою аутогемотерапії є досить дієвим засобом лікування, яке дає змогу більш швидко та надійно контролювати основні симптоми АД – свербіж та еритему, а також лікувати собак з цією патологією без застосування стероїдних гормонів.

Отже, при виборі адекватної терапії собак хворих на АД, виникає необхідність проведення імунокоригуючого лікування, останнє раціонально проводити у комплексі з іншими патогенетично обгрунтованими лікувальними заходами (преднізолонотерапія, місцеве лікування); раціональним також є використання аутогемотерапії, як ефективного засобу десенсибілізації у комплексі із антигістамінними препаратами і незамінними жирними кислотами.